Закрой своё лицо
и мимо
Иди, как стон из забытья.
Свершилось всё
неотвратимо:
И есть житьё, и нет житья.
И горек грех,
и руки сводит,
И снова — слёзы после слёз,
И тяжесть наших тел уходит
Сквозь дни,
пронзая их насквозь.
(Какие там текут ключи
Из глубины небес...
И если
Они когда-нибудь воскресли,
То нас очистили б в ночи...)
Иди ж...
Вокруг бесплотно, немо
Тьма затаилась по углам,
И терпко пахнут хризантемы,
Про тлен нашёптывая нам.
Перевод с укаринского
Петро Куценко
* * *
Сховай лице.
Твоє волосся
Розпущене — мов каяття.
Ходімо звідси.
Все збулося.
І є життя, й нема життя.
Цей гріх — найтяжчий.
І в надломі
Ці руки, й сльози після сліз,
Й тіла важкі і невагомі —
Крізь порожнечу все,
навскіс.
(Які вже там з глибин ключі
І всеочисні,
піднебесні
Ті оченята невоскреслі
Удень омиють і вночі...)
Ходімо ж.
Тиша мертва й темна
Все облягла. З усіх сторін.
І терпко пахнуть хризантеми,
Нагадуючи нам про тлін.