Чому по колу знов блука душа
І безкінечно пада на дорозі?
Та біль падіння світло заглуша,
Яке існує лиш, коли ми в Бозі.
Тісний зв'язок від бід застерігав,
І ми якби його постійно мали –
То він би нам завжди допомагав,
Всі сумніви ми б краще подолали.
Та так нажаль буває не завжди,
І в сутінках люба рослинка в'яне.
Без сонечка тепла і без води
Вона втрачає аромат духмяний.
І птах, який у просторі літає,
Якщо у крила вистрілить йому,
То він піднятись сили вже немає,
Й залишити зупинку цю земну.
Отак й людині жити дуже важко,
Й коритися поганому весь час,
А звідси і поразка за поразкой
Душі, яка тоді вже без прикрас.
І кожен новий крок її лякає,
Бо навантажень більше все стає,
А як понести їх – вона не знає,
Та ворогу позиції здає.
Немає сили, Боже, сил немає!
В нерівній як триматись боротьбі?
Маленький вогник й той вже геть згасає –
Та вірю, що не байдуже Тобі.
І за Тобою буде перемога,
Ти не зведеш надії на нівець.
В кінці шляху нелегкого земного
Одягнеш Ти на кожного вінець.