Все заглядав, боявся щось проспати.
Надальше також буду заглядати,
Але знаходжусь вже на тій межі,
Коли підступно закрадається зневіра.
Це, може, й неприємно, але щиро.
"Осколками" душі складати вітражі
І закликати в сотий раз до миру?
Голодні ми, чи бісимося з жиру?
Ми, все-таки, рідня, чи ми чужі?