Без віри нащо жити мріям уночі,
як темрява у вікна заглядає без кінця?
Не полонить ніщо так душі, і тоді,
коли любові сильне, щире, справжнє почуття
єднає з пристрастю закоханих людей серця.
Вслухаюсь в шелест тиші силюсь зрозуміть:
як у відлунні мрій лишається душа?
Адже вона в постійнім русі всюди, скрізь,
повітрям проникає в світ мов би жива!
Вдивляюсь в світло – хочу вгледіти Її…
Як мучиться, як дихає, живе?!
Усіх Їй жаль, та тільки більш себе…