Жива лампада, зажжена от солнца,
Проворного, горячего луча:
Из облака в открытое оконце
Скользнул под образа – горит свеча.
А в небесах, на поле чистой сини,
Раскрылись и сияют два крыла:
«Отсюда берегу тебя, богиня,
А в памяти любовь всегда светла.
Не удивляйся осмелевшей птице,
Что утром щебетала на окне.
Из взгляда радости успел напиться:
В улыбке ласку посылала мне.
Я знал: печаль над нами изначальна…
Сегодня шепотливый ветерок
Легко овеял губы не случайно,
Он нежный поцелуй испить помог.
Да. Птица в эту ночь тебе приснилась,
Когда я опустился на плечо.
А ты шепнула тихо: «появилась!»
И крылышки погладила ещё…
Да что теперь нам расстоянье взгляда?
На небе видишь, каждое перо
Чарует белой кипенью наряда,
Как в шевелюре – пряди серебро.
Ты помнишь эту прядь на амулете
И плеск воды под вёслами в тиши?..
За каждый миг и шаг поэт в ответе
О жизни – только набело пиши…»
А птицы в небе, облака листая,
Летят, парят в просторах синевы,
Лишь два крыла в лазури тают, тают
На седину поднятой головы…
Я звідси бережу тебе … http://www.stihi.ru/2014/12/29/10040
-----------------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
***
Жива лампада – променем від сонця,
Проворного, мов дзвони із ключа:
Крізь хмари та зачинене віконце
Ковзнув під образи' – й горить свіча.
А в небесах, в обіймах дзвону си'ні,
Розкрилися і сяють два крила:
«Я звідси бережу тебе, богиня,
Бо в пам’яті любов завжди світла.
І не дивуйся загадковій птиці,
Що вранці щебетала на вікні.
Твій погляд я сховав собі під крильця,
Коли ласкаво посміхалася мені.
Я знав: печаль над нами не одвічна …
І так зрадів, що твій почую сміх.
Все дихав вітерцем тобі у вічі –
Та поцілунку випити не зміг.
Так. Синій Птах в цю ніч тобі наснився,
Коли тебе я поцілунком вкрив..
Прошепотівши тихо: «Ти з’явився!»,
Губами доторкнулася до крил.
Так що тепер для нас ця відстань-зрада?
Ти бачиш небо: кожен змах крила
Чарує хмарним таїнством обряду,
Мов пасма срібла – таїнством чола.
Ти пам’ятаєш пасма амулету
І плескіт вод під веслами души?...
Про кожну мить, про кожний крок, поете,
Ти тільки набіло та начисто пиши…»
Світанок! Птиці сонце в небо тягнуть, -
Мов дзвоник, перший промінь задзвенів…
А два крила – блакиттю – тануть, тануть…
На сивину прощальних наших снів.
***
Николай Сысойлов
29.12.14
С УДАРЕНИЯМИ
----------------------------------
Я зві'дси бережу' тебе' …
-----------------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
***
Жива' лампа'да – про'менем від со'нця,
Прово'рного, мов дзво'ни із ключа':
Крізь хма'ри та зачи'нене віко'нце
Ковзну'в під образи' – й гори'ть свіча'.
А в небеса'х, в обі'ймах дзво'ну си'ні,
Розкри'лися і ся'ють два крила':
«Я зві'дси бережу' тебе', боги'ня,
Бо в па'м’яті любо'в завжди' світла'.
І не диву'йся загадко'вій пти'ці,
Що вра'нці щебета'ла на вікні'.
Твій по'гляд я схова'в собі' під кри'льця,
Коли' ласка'во посміха'лася мені'.
Я знав: печа'ль над на'ми не одві'чна …
І так зраді'в, що твій почу'ю сміх.
Все ди'хав вітерце'м тобі' у ві'чі –
Та поцілу'нку ви'пити не зміг.
Так. Си'ній Птах в цю ніч тобі' насни'вся,
Коли' тебе' я поцілу'нком вкрив..
Прошепоті'вши ти'хо: «Ти з’яви'вся!»,
Губа'ми доторкну'лася до крил.
Так що тепе'р для нас ця ві'дстань-зрада?
Ти бачиш не'бо: ко'жен змах крила'
Чару'є хма'рним та'їнством обря'ду,
Мов па'сма срі'бла – та'їнством чола'.
Ти пам’ята'єш па'сма амуле'ту
І пле'скіт вод під ве'слами души'?...
Про ко'жну мить, про ко'жний крок, пое'те,
Ти ті'льки на'біло та на'чисто пиши'…»
Світа'нок! Пти'ці со'нце в не'бо тя'гнуть, -
Мов дзво'ник, пе'рший про'мінь задзвені'в…
А два крила' – блаки'ттю – та'нуть, та'нуть…
На сивину' проща'льних на'ших снів.
***
Николай Сысойлов
29.12.14
Иллюстрация: Коллаж Николая Сысойлова