С украинского
«Седой рассвет упал на город синий.
Спит камень – только дождь вздыхает в трубах жестяных».
(Майк Йогансен)
В этом краю все города синие:
То ли от тумана, то ли от смога.
Утопали когда-то в дымке, мечтатели,
Теперь вздыхает дождь. Идёт война.
И люди разучились плакать,
Кругом плакаты: если не на стенах,
То в душах. Любое сердце здесь – мишень.
Стеклянноглазые приблуды инстинктивно
Глядят на всех как на добычу.
Какой-нибудь юнец,
Имея вместо мыслей
Заученные фразы,
А вместо чувства кокаин,
Приехал на войну, о ней мечтал
Еще с пелёнок, ведь страна,
Его растившая,
Больна на оба полушария
Своего черепа гидроцефального.
Он научился убивать,
А нынче возвращается домой
В забитом ящике,
Наевшись вволю свинцовых слив.
И если б кто его спросил: «Зачем?»,
Не смог бы объяснить,
Ведь думать-то его не научили,
А только верить вождю-эрзацу
Да изжёванному цитатнику.
Позавчера он был сопливым,
Вчера легионером стал
Уродливой империи казарм,
Ну, а сегодня просто телом,
Что в деревянный гроб заколотили,
И повезут через кордон,
А завтра там его зароют
Глубоко в глину,
Тайно, без славных почестей.
А город остаётся синим…
И чуть мечтательным – как в дымке…
_______________________________________
Примечания:
Это я про Белфаст и Ольстер, про солдат Британской империи и про события 1969 года. А вы о чём подумали?
***
Всi мiста синi
Шон Маклех
«Сивий ранок впав на місто синє.
Камінь спав – лиш дощ зітхав у ринвах.»
(Майк Йогансен)
У цій країні всі міста сині:
Чи то у серпанку, чи то нині смог.
Були колись в імлі, бо замріяні,
Нині зітхає дощ. Нині війна.
Люди розучились плАкати.
Нині плакАти: якщо не на стінах,
То в душах. І кожне серце мішень.
І скляноокі зайди по закону інстинкту
Бачать людей, як здобич.
Якийсь юнак
У якого замість думок
Завчені фрази,
Замість почуттів кокаїн,
Приїхав на війну, про яку мріяв
Ще з пелюшок, бо країна
У якій його ростили
Хвора на обидві півкулі
Свого черепа гідроцефального.
Він так любив убивати,
А нині їде додому
У тісному ящику
Наковтавшись свинцевих слив.
Якби хто спитав: «Навіщо?»
Він би не пояснив,
Бо думати його ніколи не вчили,
А лише вірити вождю-ерзацу
Та пожованому цитатнику.
Позавчора він був шмаркачем,
Вчора легіонером
Потворної імперії казарм,
А сьогодні просто тіло
Заколочене в ящик,
Яке везуть через кордон,
Завтра його зариють
Глибоко в глину
Таємно, без слави почестей.
А місто так і лишилося синім…
І трохи замріяним – як завжди…
Примітки:
Це я про Белфаст та Ольстер, про солдат Британської імперії та про події 1969 року. А ви про що подумали?
© Copyright: Шон Маклех, 2014
Свидетельство о публикации №214062700973