Скрипаль зажурено вдивляється в блакить, лунають ноти тихої печалі,
Шопена вальс над струнами бринить, малює вічність неозорі далі.
Летять у вись акорди для душі, і в лабіринтах заблукає осінь,
В мажорнім ладі відшумлять дощі, тебе ж вона кохатиме і досі.
Лунає музика у такт сумним серцям, і хуртовина не спиняє руху,
Зима змітає посмішки з лиця, та скрипалеві вистачає духу.
І в тихім вальсі закружляє сніг, і побудує замок при дорозі,
Різдвяний сон загляне на поріг, тебе ж вона кохатиме і досі.
В мінорнім ладі забринить струмок, скрипаль продовжить награвати мрії,
Їй, певно, час прийняти цей урок і не плекати марної надії.
Хай йдуть роки і стихне вже «Шопен», хай через літо, знову, буде осінь,
Та попри сотні різних теорем, його вона кохатиме і досі.
© Copyright: Маргарита Орёл, 2013