Две Родины в душе: моя и сына.
Где родилась и где давно живу.
В одном краю - морошка да рябина,
В другом - орехи падают в траву.
Две Родины в душе своей люблю.
И чувство это как могу лелею.
В одном краю я вЕрбу обниму,
В другом краю - с березкой побелею.
Две Родины. Два разных языка.
И две культуры, в общем-то, похожи...
Как левая и правая рука -
На Юг дорога... И на Север... Боже!
Две Родины. Два края. А любов..
Любов одна! I серце навпiл рветься.
До краю, де зросла, вертаю знов,
I згадка в скроню ластiвкою б"еться:
Тут стежка, де ходила босонiж,
I першого кохання дивна пiсня,
Тут те, що не вiдрiжеш, як не рiж,-
Тут мамина розмова, сама пiзня...
А там - снiги. I сина перший крик.
Для вiтру простiр... i для хвилi - воля...
I плине, плине час... вандал i садiвник,
I губить цвiт, як бiлий снiг ,тополя...