Та мальовнича,тиха ніч.
І зорі,спочивають в небі.
В деревах,гірко плаче сич.
Не мов,лінчуеться в потребі.
От дощ-спокутує гріхи.
Мої гріхи і всіх страждалих.
Не оминаючи лихих.
Та обмиваючи не вдалих.
Тихенько йде він,шелестить.
Нічною стежкою по небі.
Сльозой на місяці бринить.
Такі вони дощі травневі.
А я пишу собі,пишу.
Наівний вірш.Такий надхненний.
Як сич в деревах не тужу.
Бо Бог на небі є блаженний!
Молю його,мов відпусти
Нам всім гріхи,бо ми,як діти.
Що би вогонь,душі горів..!
Що б в раньці,сонечку зрадіти!
01.06.2014.р.