Стирає час з мого лиця
По краплі молодості цвіт.
Стаю я схожий на гінця,
Який несеться до кінця,
Щоб там вручити Богу звіт.
Так є і буде, бо було
Десятки, сотні й сотні літ…
Кладе нам зморшки на чоло
Життя неспинного крило,
А ми продовжуєм політ.
Коли ж розіб’ємось об скелі,
Впадем у вічне забуття,
Зберуть нащадки акварелі,
Щоб змалювать в своїй оселі
Картину вічного життя.