Мов у вогні сліпучих блискавиць,
Проти дверей вбрання твоє згоріло.
Видіння те, на мить мені, відкрило
Красу, достойну царських багряниць.
Я в гріх упав, бо не відвів зіниць.
Твій бачив стан і повне зваби тіло,
Що лиш богам дано дивитись сміло,
А смертному було там - впасти ниць.
І згасло все. Лиш темряви примари
То вже швидка така небесна кара?
І йти мені крізь марево ночей.
Та я пройду, бо знаю: морок згине,
Коли, у сяєві твоїх очей, Скажу:
Прекрасна ти, МОЯ БОГИНЯ!