Димчо Дебелянов
Переклад з болгарської Любові Цай
У безумі люті й страждання,
що холодом світ обпіка,
я втратив своє поривання –
вже весел не втрима рука.
Не видно, не знати, де мрії,
де взір затопити ясний –
безсилий, без крихти надії
заплющую очі, німий.
У мріях тривожних витаю
і бачу крізь болісний сплін,
що десь у далекому краю
я – Бога улюблений син.
***
Оригінал:
Димчо Дебелянов
На злото в безумния бързей,
пронизван от ледна мъгла,
удавих аз свойте възтързи
и морно отпуснах весла.
Напред ли, назад ли се вгледам,
не виждам, не помня, не знам,
и в немощ пред смисъл неведом,
взор склопвам покрусен и ням.
В тревожна мечта се унасям
и виждам през горестен сплин,
че в някаква светла страна съм
на Бога най-светлия син.