Ліні Костенко
Формат непересічної натури -
явить у гіднім слові свій народ.
У нашій заблокованій культурі
серед колишніх сподівань, незгод
переконань поета не зламає
минуле, ані прикра новина.
Над кручами дніпровськими співає,
мов птаха рідномовна весняна.
Сумує де полощуть верби коси,
Чорнобиль серце крає на шматки -
душа її по Зоні бродить боса
та болем витікає у рядки.
Не знає час зупинок, поворотів,
міцним поривом у юрбі здійма
шалений вибух гніву та скорботи
і носить над майданом. Та дарма.
То ж непотрібним сполохом лунають
прості та щирі болісні слова...
Бо хлопці й коні досі спочивають,
а після них - хоч не рости трава.
2004 р.