Во мне людская речь слышна.
- Да, были, были времена...
- Ну что ты! Ныне мы мудрее.
- Не те вели нас вожаки...
- Я вижу - новые божки
нам проповедуют идеи.
- За двадцать лет - из года в год
такой нарос на сердце лёд.
- То страха много, то бедлама.
Да, были, были времена...
Слова всплывают, как со дна...
Но вновь и вновь я вижу маму...
Что ж нам невесело вдвоём?
Она проходит над жнивьём
с серпом - реальностью и снами.
А над безмолвием реки
исходят кровью рушники
в избе, покинутой сынами.
- Куда нас вёл усатый вождь?
- Куда нас вёл бровастый вождь?
- Но нет меж нами виноватых,
И знал любой из нас о том,
что все мы правильно идём,
раз так писали на плакатах.
- На тонну света столько ж мглы.
- Подняться в космос мы смогли.
- Да где мы только не бывали?..
Была беда. Была война.
Тюрьма за горсточку зерна.
В истории ж - одни провалы.
- Но оправданья будут вновь.
Есть у надежды плоть и кровь,
нам всем отпущено немало...
Жизнь не легка, не утаю.
...А вы на пенсию свою
всё философствуете, мама?
Да, были, были времена...
И речь негромкая слышна,
и тихо музыка витает...
Уже от дома я отвык,
где кровью меченый рушник
моею кровью полыхает...
Перевод с украинского
Дмитро Кремiнь
Голоси
В мені лунають голоси...
- Були, скажу я вам, часи...
- Ну що ти! Нині ми мудріші.
- Не ті вели нас ватажки...
- А бачу я - нові божки
У звільненій зучора ніші.
- За ці останні двадцять літ
Наріс такий на серці лід.
- Було не страху, так бедламу.
Були, скажу я вам, часи.
І голоси, і голоси...
Чому ж я знову бачу маму?
Чому невесело обом?
Що мати й досі із серпом
За дійством, дійсністю і снами?
Над вічним спокоєм ріки
Стікають кров'ю рушники
У хаті, кинутій синами.
- Куди нас вів вусатий вождь?
- Куди нас вів бровастий вождь?
- А ми були не винуваті.
Бо розумілося само
Про те, що правильно йдемо,
Бо так писали на плакаті.
- На тонну світла - стільки ж мли...
- Ми перші в космосі були!
- А де Ми тільки не бували?
Була біда, була війна.
І карна пригорща зерна.
В історії ж - одні провали.
- Ти виправдання не знаходь,
Бо є в Надії кров і плоть,
І нам судилося немало...
Нелегко буде, не втаю.
...А ви, на пенсію свою,
Чи філософствуєте, мамо?
Були, скажу я вам, часи...
І голоси, і голоси,
И хоральна музика лунає.
А я від хати вже відвик,
Де кров'ю мічений рушник
Моєю кров'ю підпливає...