Питайте з мене - я не побоюся
Відповідати, як життя жила.
Бо знаю: в світлу пам'ять переллються
Мої, з душею зроблені, діла.
Іду життям, уже позаду літо.
Пожовклим листям осінь привіта.
Що людям після себе залишити
Змогла я у минулії літа?
Дивилася на світ відкрито й прямо
І не ховала очі від людей.
Немов відповідала перед вами
За кожен на землі прожитий день.
У ногу крокувала із народом,
Корів доїла, бавила синів,
Для саду із криниць носила воду,
В душі слова носила для віршів.
Полола грядки, білувала хату
І висівала квіти щовесни.
Синів минуле вчила пам'ятати,
Про тих, що не вернулися з війни.
Пісень співала, коли серцю легко,
І плакала, коли печаль пекла.
І як би доля не вела далеко,
Я завжди поверталась до села.
І до землі схилялася низенько,
Щоб бур'янам позаду не рости.
Земля і мати були так близенько,
Що далі й не хотілося іти.
Я шанувала батька і матусю,
Училася любить і вибачать.
Питайте з мене - я не побоюся
Перед народом відповідь держать!