Ой було три сина в тітки Василини,
Наче три дубочки у дворі.
Гарні та веселі з рідної оселі
Виїжджали в поле на зорі.
Жили-не тужили, сіяли, косили,
Будували хату в три вікна,
Та хоч як спішили — в хаті не пожили.
Поселилась першою війна.
Увірвалась чорна, стиснула за горло —
Світ від того болю занімів.
Посивіла мати, стала виряджати
На війну криваву трьох синів.
За ворота вийшли, поклонились вишням,
Поклонились матері до ніг.
Хіба мати знала, коли виряджала,
Що уже не бачитиме їх...
Все синів чекала, ждала-виглядала,
А поштар і двір той обмина.
Хату збудували, безвісти пропали —
В хаті поселилася війна.