Димчо Дебелянов
М е ні ти подаруй радіння ясне,
С л іпучий промінь в темну ніч неси,
Б е з тебе – сум, без тебе – радість гасне,
З н ов я втрачаю золоті часи.
Т а к, я відкрию таїну священну,
С п окусливо чекатиму я сам
Т е бе, таку красиву і натхненну,
О т у, що увійшла в цей світлий храм.
П р іч прожени скорботу й сум пропащий,
Б у яє усміх твій усе життя,
З н ай – це тобі вінок пісень найкращий.
Б о ти – дитя, мара моя жагуча,
А в жеж, розмай відходить в небуття,
Т а роза в’яне, в’яне неминуче.
(переклад з болгарської – Любов Цай)
***
Оригінал:
Димчо Дебелянов
Е ла и дай ми свойта радост ясна,
л ъчи обилно в ясна нощ пръсни,
е ла, в нерадост аз самотен гасна,
н еволен губя свойте златни дни.
А з ще открия тъмните си тайни,
п рез звездни нощи ще те чакам сам,
е дна ще си в вселената безкрайна
т и кат весталка в светъл, хубав храм.
Р азсей скръбта на тъмна орисия,
у смихната и в радост, и в беда,
н ай-скъп венец от песни ще ти свия.
О, хубаво дете, дете безгрешно,
в иж, Май си веч отива навсегда,
а розата увяхва безутешно.
Сонет посвящен дорогой сердцу Димчо Дебелянова женщине Елене Петруновой, которая трагически погибла в 1911 году. После смерти Елены Дебелянов посвятил ей сонет «Ела и дай ми свойта радост ясна», в котором начальные буквы и составляют её имя – Елена Петрунова.