Залягла душа моя в чеканні
Спокою, тепла і почуттів.
Та події щОраз більше ранять,
Птах надії в вічність полетів.
Муза причаїлась – і не дише.
З’їж, Пегасе, творчого вівса,
Щоб зламати цю прогірклу тишу,
Щоби вірш за віршем знов писавсь.
Щоб серця магнітом притягались,
Рими викарбовували крок.
І нові обранці із загалу
Піднесли бажання до зірок.
Вірю: все ще буде. Неодмінно!
Дай лиш, Боже, миру на землі.
Щоб моя голубка-Україна
Не летіла з кров’ю на крилі.
09.05.2014р.