За мрii забутi

       

Докучні питання морочать постійно,
не їх ми почути з тобою хотіли…

Торкаються сльози незгоди душі,
немає в нас віри від болю собі.

І троїть обманом безум крадькома,
вгортається Всесвіт у ковдри слова.

Тікає од Світла пітьма далі неба,
долаючи й шлях ідемо окремо…

Чи просто в нікуди?.. І як же нам треба?..
Мовчить невблаганно у відповідь Небо!..

І мучать страждання, і б’ють думи знов,
за втрачену віру у себе, в любов!

Хапається вітер за мрії забуті…
Під силу лиш пам’яті їх повернути.