Не такого ты, мама, любила,
Чтобы взоры гуляки, горя,
Отражали и степь, и могилу,
И на белой лошадке - меня.
Далеко от родного я края,
Меж прогорклой полыни и стен -
Я на белом коне проплываю
И бросаю прощальную тень.
Магазины, ларьки и кофейни
Проплывают, уходят ко дну.
Я из самых счастливых мгновений
Только молодость вспомню одну.
Лишь усталые очи закрою,
Обессилев совсем от беды,
Вижу юность - целящей и злою,
Как кружение вешней воды.
Отгорела она, отпылала
Между каменных дней и людей.
Не такого ты, мама, желала
Для своих неуёмных детей.
Ты стара, и седа, и бессильна,
На иконе, в иконном окне, -
Ожидаешь забытого сына
На гусарском горячем коне.
Росчерк тайн поднебесных уборист.
Вспыхнут звёзды в отмеренный срок.
А нувориш - он не змееборец, -
Лжемессия, лжедух, лжепророк.
Не такого ты, мама, любила.
Этот облик - как каменный шит.
А за мною - и степь и могила,
И лошадка бежит...
Перевод с украинского
Дмитро Кремiнь
Камінна душа
Не такого ти, мамко, любила,
Щоб у зорі склянім гультяя
Відбивались і степ, і могила,
І на білому конику - я.
І далеко від рідного краю,
Між гірких полинів і камінь
Я на білім коні пропливаю
І посмертну відкидую тінь.
Гамазеї, крамниці, їдальні
Пропливають, неначе сп'яна.
А часи, золоті й ідеальні, -
Тільки молодість, тільки вона.
Лиш натомлені очі заплющу
І мене доконає біда,
Бачу молодість, злу і цілющу,
Як весняна дзвонкова вода.
Відгоріла вона, відпадала,
Відійшла між камінних людей...
Не такого ти, мамко, чекала
Для своїх веселкових дітей.
Ти стара, і заплакана, й сива,
На іконі, в іконнім вікні, -
Виглядаєш забутого сина
На гусарському білім коні.
Та лиш небо нічне заговорить
Міріадами вічних зірок,
Де нувориш - немов змієборець,
Лжемесія, лжедух, лжепророк.
Не такого ти, мамко, любила.
Це обличчя - камінне й чуже.
А за мною - і степ, і могила,
І мій коник ірже...