Послухай, друже, я так втомилась, що серце гойдалкою йде,
що чутно всі куточки тіла німою піснею. Зведе
цей стогін з розуму чи даху прямісінько на твій поріг,
я стану особистим жахом твоїм, і вдарюся під дих
холодним морем штормовим, я вимию усю байдужість,
й злечу мов пара або дим зі дна калюжі.
А ти - тверезе чортеня, пишайся тим що
зупинить на скаку коня якась там інша,
якась чужа до вівтаря дійде з тобою.
А я ж прокинусь на зорі безмежним морем.