Все в очікуванні ранку,
я зорі на небі рахую.
На одинці граю в мовчанку,
себе вже думками ніяк не здивую.
Можливо із теплим сонцем,
я невдовзі надію зустріну
і сидячи під своїм віконцем,
чергову дозу, прийму кофеїну
Чого весь час тут чекаю
і чи потрібні мені всі ці зміни?
Я зовсім нічого не знаю.
Це досить не легко рятувати душевні руїни.