***

Забувай
берегти,
тремти
і пірнай
у морок,
в безодню.
Ховай
холодні
сни
у море
вогке
і солоне,
забуте,
замерзле,
і крига
не скресне
у березні.
В квітні
не будуть
квіти
квітнути,
нити,
стогнати.
Крига не скресне.
Твоя піднебесна
печаль
відчалить
від берега
тихо.
Забудеш її –
мене,
це мине
[кажуть]
і в мене –
осяде на дно.
Не дано
на двох,
не дано.
Тільки очі
завчили
колір твоїх –
німих,
і рук
золотих,
або просто
теплих.
Твоїх,
моїх
берегів
нерівних
сніги.