В. Стрибкову
Мінорний настрій щось, хоча весна:
Береза вбралась в листя, як в мережку,
І не забула начепить сережки,
Трава зазеленіла обіч стежки…
Мабуть, виною звістка та сумна,
Що більше поміж нас вже не живеш ти.
Вслід за тобою всі там будем врешті.
Тобі вже не почути ці слова,
Моя ж ще не дописана глава.
Віднині світ цей став тобі байдужим,
А я ще маюсь в ньому, вибач, друже.