Пробач кохана, що не затулити
Тебе вiд хмар, i бiд, i небуття.
Пробач, що змоги я не маю жити,
Лише для тебе, для твого життя.
Тебе любити я не маю змоги,
Не той тебе кохае i голубить,
Тебе повiв би на гiрськи дороги,
I знала б ти, як гуцул любить.
Твои вуста, твоi ласкавi очi
Бентежать в цiй блакитний далинi,
Та я мовчу, не вiдчувая ночi,
Зiтхань, всього, що дороге менi.
Тобi вiддав би рiднi полонини
Для тебе б на трембiтi грав,
Тебе водив би горами до днини,
Тобi би з неба зiроньку дicтав.
Але моя нiколи ти не будеш,
Твоя рiка тече в iнакше море,
Нiколи так мене ти не полюбиш,
Як я тебе, моя судьба i горе.
Нехай тебе нiколи не схвилюють
Моi вуста, моi гарячи руки,
Кохай його, вiд тебе я сховаю,
Мою любов, моi пекельнi муки.
Жовтень 1989р.