Він був надто правильним. Надто святим.
Я до його вій прикладала пелюски троянд,
Я любила його. І марила тільки ним.
Я забула як жити, без сяйва очей-гірлянд.
Він був богом. Та д'явол жив в ньому завжди.
Але я не помітила цього. Або не хотіла.
Він постійно ішов, я кричала йому: "Зажди"
Я йому віддала і душу, і навіть тіло.
Я ненАвиділа його. Чортів кретин!
На таких як він рівняються всі слабаки.
Він павук. І достатньо наплів павутин.
Я борсалась безпомічно в них дуже довгі роки.
Я любила його. Так як любить мати дитя.
Так як люблять сонце, після зими.
Я любила його навіть більше аніж життя.
Я любила його. І втікала мов від чуми.
Я чекаю його. Як чекають коханих з війни,
Як чекають синів матері, як сім'ї дитину чекають.
Я чекаю. Й немає за мною вини.
Я чекаю. Тому що, шалено кохаю.