Вона вміла радіти життю, наче дитинство досі дихало в її грудях,
Вона вірила майбуттю і не боялась розчарування в людях.
Вона була такою дивною...
З неї малювали Діву Марію, і її обличчя змальовували на брудних полотнах в дешевих барах,
Вона була схожа на мрію, й постійно витала в хмарах.
Її називали святою. Дехто на неї молився немов, на Богиню.
Вона вміла ловити проміння і розмовляти з водою.
Ніколи не плакала. Її берегли мов святиню.
Вона худла у всіх на очах, їй кричали: "Це анорексія?"
Ховала подалі у душу, свій страх,
Дивна дівчинка-мрія.
А Він, називав її брудною. Рвав її душу в клапті.
Байдужою рукою збирав в чашу солоні краплі її крові.
Вона не плакала. Не було сліз.
Просто він став для неї Пілатом,
А вона загубилася в мотлоху Його валіз.
Пам'ятаю, її називали Лілі.
Коли вона посміхалася, вітер весняний віяв.
Не було й однієї людини на цілій Землі,
Хто знав, чи Богиня насправді вона, чи Повія.