Поділась десь сорока, а ворон одинокий
Її все зве. Мені його морока близька
І крає душу. Робить назустріч кроки
Готовим був завжди. Та ти така,
Я дещо інший, може, в чомусь гірший.
Моя простягнута рука знаходить пустоту,
Та ми ще є і я кудись ще йду,
Як за соломинку, тримаючись за вірші.