- Я зозуля молода,
Нащо мені клопіт,
Тож підкину я дитя,
У гніздечко поряд.
Мені добре і одній
Жити, не тужити,
Погуляти, кукувати,
Для себе пожити.
Тільки що це? - Суд іде!
- З мене аліменти?!
Я ж бо мати?! – Суд не жде!
За що аліменти?!
- Не дали і погуляти! -
І ну сльози лити,
Та суддів прохати,
Її не судити.
…Тільки байка ця правдива,
Судді правомірні,
Хто кидає дитинча,
Аліменти дійсні!
Не звернута увага,
На зозулині сльози,
Яка про дитя не згадала
Та жалкувала гроші.
2011р.