« И намекает тишина: вернись…»
Майк Йогансен
Наша первая колыбель – тишина.
А людская жизнь - это вечно возвращение
В тёмный дом извечного «Я» -
Изначального первоначала,
Где слова рождаются
Детьми одноглазого Атмана
Знаками, нарисованными
На поверхности астероида,
На хвосте ледяной кометы,
Или на вероятности
Одинокого электрона.
Возвращаемся: обращая звёзды
Большого Воза,
Запрягая Черного Дракона Пустоты.
Заворачивая рукава Галактики
Или собирая в карманы огоньки Стожар
И снова спрашивая себя:
«Кто мы? Зачем мы тут и для чего?»
Догадываемся, что мы – обрывки
Временных течений мысли Мира,
Капельки Великой Истины,
Дхармы бесконечного сознания.
Смотрят в черное небо,
Краплёное огоньками звёзд,
Двое игроков маленькими истинами:
Я и мой серый кот.
Повернення. Шон Маклех
«І натякає тиша: повернись…»
(Майк Йогансен)
Наша перша колиска – тиша.
Людське життя – це вічне повернення
У темний дім віковічного «Я» -
Предковічного першопочатку,
Де слова народжуються
Дітьми одноокого Атмана –
Знаками, намальованими
На поверхні астероїда,
На хвості крижаної комети
Чи на ймовірності
Самотнього електрона.
Повертаємось: завертаючи зірки
Великого Воза,
Запрягаючи Чорного Дракона Ніщо,
Завертаючи рукави Галактики,
Чи збираючи в кишені вогники Стожар
І знову запитуючи себе:
«Хто ми? Навіщо ми тут і для чого?»
Здогадуємось, що ми уривки
Плинних думок Всесвіту,
Цяточки Великої Істини,
Дхарми нескінченної свідомості.
Дивляться в чорне небо
Поцятковене вогниками зір
Двоє гравців маленькими істинами:
Я і мій сірий кіт.