Уклiн матерi

 
Багато літ уже сумую,
Без материнського тепла,
Тепер його не відчуваю,
Як повертаюсь до села.

Тебе у березні не стало,
Буяла вже тоді весна,
Ти, як жива, в труні лежала,
З очей моїх текла сльоза.

Цей світ покинула ти, мамо,
Тебе втомило так життя.
Ти прожила на світі мало,
Нажаль не має вороття.

Чому нас мамо покидаєш?
Ідеш так рано із життя,
Сиротами нас залишаєш,
В журбі  нам жити до кінця.

Вже правнуки повиростали,
Минуло так багато літ.
Про тебе ми  не забували,
Йдемо на цвинтар кожен рік.

У віночках і квітах могила,
Їх кожну весну кладемо,
Поглядаєш із неба на сина,
Радієш, що ми живемо.

Ти нам життя подарувала,
За це тобі низький уклін.
Щасливу долю нам бажала,
Любила до смерті синів.

Пробач, якщо був не уважний,
Коли засмучував тебе.
Я розумів, що був не правий
І до сих пір корю себе.

На нас ти з неба поглядаєш
І молиш Бога у цю мить.
Здоров’я,  щастя нам бажаєш,
Життя у радості прожить.