А я бачу жахливі електронні сни.
Такий собі кібер-спам. Буває, коли заснеш у мережі.
Дядько Крюгер би заздрив їх вишуканості,
але чомусь не лякають оцифрована кров та бінарні пожежі.
Мене більш надихає палке полум'я осені.
Таке не страшне яскраво-гаряче вбрання лісу.
Коли хочеться послати до дідька всі монітори з мишами
та впасти "звіздою" на м'які килими фотосинтезу.
Вмираючє листя для дерев теж є жахом.
Вони голі, їм холодно, про них ще пишуть всілякі сонети.
Та яке діло їм до митців та взагалі до людства?
Вони чхали на нашу любов до природи та тиху ненависть до інтернету.
Рослинність дрімае, чекаючи тихо злих завірюх обійми.
Нерухомі мандри сивих мрій крізь зиму до весни...
А я надсилаю віртуальним друзям віртуальні вітання
і знов засинаю в мережі, і дивлюся жахливі електронні сни.
18 жовтня 2008р.