По байці Е. Гребінки «Сонце та хмари»
Так любо, гарно у природі,
Ось світить сонце, гріє всім,
Сховалося за хмари в небі,
І виглядає граючись.
Та набундючилася хмара,
Клубочиться, темніє вся:
- Не буду гратись із світилом,
Бо на людей я дуже зла.
Закрию небо і сховаю,
Ті золотаві промінці,
Дощем усіх людей злякаю,
Щоб не раділи сміючись.
Ось дощ пішов. Де хмара ділась?
Калюжна темна лиш вода,
А сонце знову засміялось,
Радіють люди промінцям.
В природі є розумна мудрість:
До відома, відома всім,
Що скільки б хмари не хмарились,
До сонця тягнеться весь світ!