Бідкався пан, добро пропаде,
Хто після нього його збереже?!
Просив пан у Бога вічне життя,
Щоб бути з майном своє все буття.
Пан постарів, все живе і живе,
Та неміч спокою йому не дає,
Майно вже не любе, не милий цей світ,
Все чахнув той пан та все тілом хворів.
Тоді зрозумів і віддав все добро,
На радість всім дітям: в душі їх тепло,
Лиш Бога просив милосердя йому,
Щоб прийняв гостинно в обитель свою.
Така вже ця правда, таке вже буття –
Є люди, що цінять майно, не життя,
Вічні ті цінності, що у душі
Живуть в милосерді і доброті!
30.01.13