Я вже не син своїй країні,
Брудний непотріб, гірший за любов.
Усім щось винен, бо провина
У тім, що в бій учора не пішов.
Що я любив свій край робочий,
А треба було гори і Дніпро.
І обдурити свої очі,
А потім... вивертатися нутром.
Така тепер моя країна -
З "Героям Слава!" та вогнем,
В якому кулі схожі на калину…
Стає "свідома" з кожним днем.
Не голодуй, бо треба воювати -
Ковтай, рідненька, кров мою.
Ти обіцяла об'єднати
Всіх нас в велику силу надлюдську.
Моя ти, земле-Україно,
Кажу тобі: "Спасибі за любов.
Що вже нарешті ми єдині
В твоїй землі, серед дібров".
(Юго-Восток. Русская весна-2014)