Приходит вечер вновь. И закрывает веки
Бессильный день. И вновь молчанье стен пустых.
Необходима мне лишь нежность, чтоб вовеки
Вечерним небесам молиться за двоих.
Уже рисует ночь теней переплетенья,
И звёзды смотрят вниз. И светит, светит тьма.
И знаю, что ты здесь, в таком, как я, волненьи,
Вздыхаешь, и молчишь, и молишься сама.
Не совладать никак нам с нежностью такою,
Не побороть её в разрозненности нам,
Не сможем мы её теперь отдать покою,
Коль тянется земля к безбрежным небесам.
Минуты эти жизнь дарует мне, как тайну.
То – время вечности. И знаю: ты – одна.
Другой уже не быть. И медлю, и взлетаю
В смирении своём, в той тишине без дна.
1925
Перевод с украинского
Євген Маланюк
Вечір
Ось вечір знов. Заплющує повіки
Безсилий день. І знову, знову сам.
Так треба ніжности, так треба, щоб навіки
Удвох молитися вечірнім небесам.
Вже ніч накреслює прозоро-сині тіні,
Вже зорі глянули. І сяє, сяє тьма.
І знаю, що десь ти, в такім, як я, тремтінні,
Зідхаєш і мовчиш, і молишся сама.
І знаю, знаю ще, що ніжности такої
Нам різно не знести в обіймах самоти.
І не втопити нам її в оцім спокої,
Коли земля злилась з безмежжям висоти.
І знаю, що життя – це тільки ці хвилини
Хвилини вічности. І знаю: ти – одна.
І іншої нема. Прогаю і пролине
В цій лагоді ясній, в цій тишині без дна.
1925