Я не знаю, що робити,
бо не можу більше жити.
Я гадаю – час летить.
Я вмираю – не щастить.
Телефон в руці тримаю,
все боюсь сказать «кохаю».
Я і хочу і не хочу,
краще я тихенько змовчу.
Усміхнешся ти мені,
Украдеш мене собі.
Дай ти щастя, хоч на мить,
може зараз пощастить?
Сон чи дійсність, не вгадаю.
От таку я долю маю.
Ущипну себе сама,
Але все ще не одна.
Фотокартка на стіні,
я завжди чомусь в тіні.
І тепер боюсь казати:
«я забуду, щоб не знати!»
Непотрібна я тобі,
вигадала все собі.
Але може все ж колись,
Крикну вслід тобі «Дивись».
Стала кращою за тебе,
може так тобі і треба.
Та нажаль все серце крає,
все одно ж Тебе кохає!
Не чекаєш й не прийдеш,
далі все чомусь пливеш.
Я – люблю, ти – не кохаєш,
з іншой, ти собі палаєш!