Старі полиці назбирали пил.
У хаті трохи пахне прілим листям.
Будинок цей — одне з найбільших див:
Я так давно була тут, а кімнати чисті.
Широкий двір таїть в собі печаль.
На клумбі вже давно зів'яли квіти.
Птахи ключами відлітають в даль.
І сум приємний нікуди подіти.
Вже холодно... Дощі вмивають сад...
Хрізь хмари пробивається проміння.
І майже не відчутний біль утрат,
Коли блищить на сонці павутиння.
Таке тонке, прозоре, таке ніжне!
Воно нагадує дитинства дивний світ!
Той світ, в який не повернуся більше,
у час веселих безтурботних літ...
Мене батьки ростили в цій хатині,
бабуся ще в будинку цім жила.
І вже покинута ця хата нині,
Давно збудована, а з вигляду — нова.
на перший погляд, ніби не помітна,
Але для мене здалеку видна.
Така рідна для мене, і така привітна!
В усьому світі є лише одна!
...Пройдуся по кімнатах, коридорах,
Дістану старі іграшки, книжки...
І вкриюсь пеленою снів і спогад.
Ті спогади приємні, не тяжкі!
Стара мелодія, журнали, чашка чаю...
Я в кріслі зручно поки що вмощусь.
Чи правильно вирішую — не знаю,
Та мабудь, тут назавжди залишусь!