Русский язык для жителей Украины не является иностранным, как бы ни хотелось так считать нынешним украинским вождям. По генетической классификации – языки русский, украинский, белорусский, польский... и ряд других относятся к восточнославянской подгруппе славянской группы индоевропейской языковой семьи... Короче – истоки в санскрите!
А создатели славянской письменности Кирилл и Мефодий были греками.
Украина как страна появилась исторически недавно, в 1991 году. А до этого – Австро-Венгрия, Польша... Войны всякие... Окраинами (украйнами) с XII по XVII век именовали пограничные земли (у края) Руси. В Российской империи украинский язык назывался "малороссийское наречие русского языка". Национальное самосознание росло, "малорусский" заменили на "украинский"... Украина, получившая собственную территорию, желает, конечно, выглядеть самостоятельно, отделить себя от русских и прочих наций.
По сути русский и украинский – диалекты старославянского языка. Как ни старайся, от общих корней никуда не уйти и от "ненужного брата" не откреститься. Никакие распоряжения "свыше" не помогут. Чтобы это понять и не делать глупостей, достаточно выйти в народ и послушать, на каком языке люди разговаривают.
- - -
Будут ли дети Украины знать Пушкина, Маршака, Гоголя и других русскоязычных поэтов и писателей только в переводе? Следует ли знакомить украинского читателя с русской литературой "в переводе с иностранного"? Может, вообще всё написанное на русском языке – изъять? Пусть учат мову, английский и немецкий...
Вот примеры переводов (тексты оригиналов не приводятся).
Украинский западенский поэт Иван Малкович переписал "Рассеянного с улицы Басейной" С. Я. Маршака на свой лад, в духе свидомой культуры, и издал под своим именем (кто не знает – Самуил Яковлевич Маршак был евреем...).
ОТАКИЙ РОЗЗЯВА
Жив собі роззява -
ліві двері - справа.
Зранку він хутенько встав,
піджака вдягати став:
шусть руками в рукави -
з'ясувалось, то штани.
Отакий роззява -
ліві двері - справа!
Вбрав сорочку він. Однак
всі кричать йому: не так!
Одягнув пальто. Проте
знов кричать йому: не те!
Отакий роззява -
ліві двері - справа!
Поспішаючи в дорогу,
рукавичку взув на ногу.
Ну, а замість капелюха
натягнув відро на вуха!
Отакий роззява -
ліві двері - справа!
Трамваєм тридцять третім
він їхав на вокзал
і двері відчинивши,
до водія сказав:
"Шановний
трам-тарам-пам-пам!
Я щось хотів
сказати вам...
Я сів не в той...
Мені... а-яй!
Трамзал негайно
на воквай!.."
Водій перелякався,
і на вокзал подався.
Отакий роззява -
ліві двері - справа!
Ось біжить він до кав'ярні,
щоб квитки купити гарні.
Далі - гляньте на роззяву -
Мчить купляти в касі... каву!
Отакий роззява -
ліві двері - справа!
Вибіг він аж на перон.
Там - відчеплений вагон,
Пан роззява в нього вліз,
сім валіз туди заніс,
примостився під вікном,
та й заснув солодким сном.
Зранку гульк! "Егей! - гукає. -
Що зо станція?" - питає.
Чемний голос відповів:
- То є славне місто Львів!
Ще поспав. Аж сходить сонце,
Знов поглянув у віконце.
Бачить - знов стоїть вокзал,
здивувався і сказав:
- Що за місто?.. Це Болехів,
Коломия чи Радехів?
Чемний голос відповів:
- То є славне місто Львів!
Ще собі поспав з годинку,
знов поглянув на зупинку.
Бачить - знов якийсь вокзал,
здивувався і сказав:
- Що за станція цікава -
Київ, Зміїв чи Полтава?
Чемний голос відповів:
- То є славне місто Львів!
Тут він крикнув: "Що за жарти?!
Жартувати так не варто!
Вчора я у Львові сів,
А приїхав знов у Львів?!"
Отакий роззява -
ліві двері - справа!
. . . . .
А. С. Пушкин. "ПАМЯТНИК"
(перевод на украинский язык М. Рыльского)
Я пам'ятник собi воздвиг нерукотворний,
Тропа народна там навiки пролягла,
Олександрiйськiй стовп, в гордливостi незборний,
Йому не досягне чола.
Нi, весь я не умру, я в лiрi жити буду,
Вiд праху утече нетлiнний заповiт, -
I славу матиму, допоки серед люду
Лишиться хоч один пiїт.
Про мене вiдголос пройде в Русi великiй,
I нарече мене всяк сущий в нiй язик,
I гордий внук слов'ян, i фiнн, i нинi дикий
Тунгус, i друг cтепiв калмик.
I довго буду тим я дорогий народу,
Що добрiсть у серцях пiснями викликав,
Що в мiй жорстокий вiк прославив я свободу
I за упалих обставав.
Виконуй божеське, о музо, повеління,
Огуди не страшись, вінця не вимагай,
Спокійна завжди будь на кривди й на хваління
І в спір із дурнем не вступай.
"У ЛУКОМОРЬЯ..." (на украинском языке) Пушкин А. С.
В Цибулемор’ї дуб зелений,
Цiпок злотий на стовпурi,
I в день, i нiччю кицька вчена
По цепу вештає всi днi.
Iде праворуч — пiсню виє,
Лiворуч — байку муркотить,
Потвори, лiсовик дурiє,
Русалка на гiллях висить.
Там на спростованих дорiжках
Слiди небачених тварин,
Домiвка на курячих нiжках
Стоїть без вiкон та дверин.
Примари там у лici милi,
Там у зорi нахлинуть хвилi
На берег дикий та пустий,
I тридцять парубкiв моторних
Виходять з-за кущiв потворних,
А з ними дядько їх морський.
Там королевич за городом
Тримає в полонi царя,
Там промiж хмар, перед народом,
Скрiзь лiс, галявини, моря
Негiдь несе богатиря.
Царiвнi в серце впала туга
Та вовченя їй замiсть друга.
Там ступа з Бабою-Ягою
Нахабно пре сама собою.
Там Чахлик-Цар на грошах мре,
Там руський дух — кацапом тхне!
Я мед там коштував, бував:
Дубок i справдi величавий;
Пiд ним сидiв арап курчавий
Менi це все розповiдав!
- - -
Вариант:
Край лукомор’я дуб зелений,
І золотий ланцюг на нім:
І день і ніч там кіт учений
На ланцюгу кружляє тім;
Іде праворуч — спів заводить,
Ліворуч — казку гомонить.
Дива там: лісовик там бродить,
Русалка на гіллі сидить;
На невідомих там доріжках
Сліди нечуваних страхіть;
Там хатка на курячих ніжках
Без вікон, без дверей стоїть;
В примарах там ліси й долини;
Там на світанні хвиля лине
На берег дикий пісковий,
І тридцять витязів чудових
Із хвиль виходять смарагдових,
І з ними їх ватаг морський;
Там королевич мимоходом
Полонить грізного царя;
Там серед хмар перед народом
Через ліси, через моря
Чаклун несе богатиря;
В темниці там царівна тужить,
А бурий вовк їй вірно служить;
З Ягою ступа там бреде,
Вперед сама самою йде;
Там цар Кощей над злотом чахне;
Там руський дух... там Руссю пахне!
І я там був, і мед я пив;
Над морем бачив дуб зелений,
При нім сидів, і кіт учений
Своїх казок мене учив.
Одну згадав я: за хвилину
Повім цю казку старовину…
. . . . .
Мій дядько чесний без догани,
Коли не жартом занеміг,
Небожа змусив до пошани
І краще вигадать не міг...
. . . . .
Я Вас кохав. Вогонь цього кохання
В душі моїй і досі ще не згас.
Але дарма: палкі мої бажання
Нехай ніколи не турбують Вас.
Я Вас кохав мовчазно, без надії,
Від ревнощів страждав та сумував…
Я Вас кохав так відданно – мов мрію.
Дай боже ж Вам, щоб інший так кохав!
- - - - -
Источники информации:
http://gidepark.ru/post/article/index/id/71290
http://binetti.ru/studia/musorina_1.shtml
http://drmao.livejournal.com/169556.html
http://polemika.com.ua/index/print/news_id/91471
Это интересно:
Иосиф Бродский. "Двадцать сонетов к Марии Стюарт".
(перевод на украинский Константина Донина).
http://guelman.ru/slava/texts/maria.htm?
2014 г.