Высыпаю сухие чаинки
В ненатертый и мрачный хрусталь.
І чому вийшло так, що я жінка,
Та в мені грає тиха печаль?
Улыбаюсь окну и прохожим,
Но они не заметят меня.
Бо і я зовсім з ними не схожа,
Зовсім сумна, зпечалена я.
И стекают бесшумным потоком
Слезы скорби и вечных утрат.
Пророню їх на чай ненароком
І погляну на літній мій сад.
Мое сердце с тобой, Украина!
Я хочу только мира сейчас.
Я не хочу ось так тут загинуть
Бачить сад мій останній вже раз.
Проростет и калина, и груша
Твердым корнем — да в земли твои.
Тільки вже не знайдуть наші душі
Заспокоєння на цій землі.
Высыпаю сухие чаинки,
Заливаю слезами хрусталь.
Що штовхає людей на ті вчинки,
Що приносять такую печаль?