То дряпалися ми на скелі,
Печери Довбуша в лісах,
А зараз ми вже в Буковелі,
І захват у очах
Всіх нас безмежно переповнив,
Бадьорий дух воскрес,
Гірські шпилі почали знову
Куритись до небес.
Чарує пелена незрима
В хвилюючу цю мить,
І постає перед очима
Бажання вічно жить.
Нізащо не перериваю
Цей райський, дивний сон,
Як з дивним трепетом сідаю
У підвісний вагон.
Вагон канатний в вись небесну
Гойднувшись, нас поніс,
Я в цей момент, признаюсь чесно,
Не стримав щастя сліз.
Ліси гірські стоять велично,
Ми ввись серцями йшли,
Для нас це було так незвично,
З бетону ж ми втекли!
Проблем, незгод я тут не бачу,
Немовби власних вух,
Туман пливе - я ледь не плачу,
Так захопило дух.
Стає вже трохи прохолодно,
Вагон на висоті,
Про все забути тут не шкода,
А простори гірські
Нам душі мужністю сповили,
Дали в серця тепла,
Бо так ми їх занапастили
Серед міського зла.
Аж на верху вагон спинився,
Посходили ми там,
З туристів кожен опинився
З горами сам-на-сам.
Ми по вершині походили,
Трембіти чули гру,
Цей Буковель додав нам сили,
І знову я вже йду
В вагон, що в напрямку зворотнім
Всіх понесе людей,
Гір непідкорених висоти
Не зникнуть в нас з очей.
Вагон йде вниз, дивлюсь на гори,
До раю ще не звик,
Не чую, як сусід говорить,
Що ввечері шашлик.
В Яремче далі в нас зупинка,
Свята Карпат земля,
Не втомлений і відпочинку
Не хочу знати я.
Автобус у Яремче їде,
Хто-в вікнах, інші сплять,
Немає місця в світі бідам,
Де є ця благодать.
І недарма ми повтікали
З нудних, міських осель,
Бо душі наші лікували
Яремче й Буковель...