Лисиця, вовк, ведмідь,
Зібралися в суді,
Сховати злочини свої,
Та крайнього знайти.
Злочинцем – зайця нарекли,
Бо саме, буцім, він
Не спить вночі,
Та має вуха довгі
І більше всіх все знає,
І бачить все,
Багато нірок має
І в нірки все стягає.
- Хто він такий?! – ось так кричали, -
Що чує все, що шарудить
І швидко так від нас біжить
Та все ховається в норі,
Що ми не можемо знайти.
Стежину нам перебігає,
Траву на межі всю з’їдає,
Завжди мовчить, не розмовляє
І навіть нас не привітає.
То й вирок винесемо самі:
Спіймати зайця на зорі,
Та й розірвати на шматки!
Завжди наука є в природі,
Щоб стерегтися від таких –
Жорстоких суддів тих лихих.
А як же заєць? - Бог заступник!
І досі звірі ті усі,
Шукають зайця при зорі.