http://www.stihi.ru/2005/03/15-74
Перевод с укр. стих-я Л. Вировец:
Недооцениваем речь...
Родная есть – полузабыта,
Иная – что ее беречь? –
Давно с моей душою слита.
Но устранить не помогла
Непонимания причину:
Хоть обещала два крыла –
Увы, крестом легла на спину...
А что поэту? Он привык
Быть не в ладу с самим собою...
И где он – общий наш язык?!
Лишь плод раздора, поле боя,
Морщинка на моем челе...
По духу близкий – не по крови –
Отыщется ли на Земле?
Вот-вот и снег виски покроет...
И лишь из детства дивный шмель
Жужжит, гудит, кружит над полем.
Певец единый всех земель –
Самим собой остаться волен.
Все ближе, ближе наконец,
Мой ненавязчивый посредник...
Иду, сама себе творец,
Судья, и бог, и собеседник.
Оригинал:
Шукати спільну? Де вона?
Є рідна, вже напівзабута:
мов амнезійного вина
віками діяла отрута,
і та, що, начебто, могла
нас поєднати до загину,
що обіцяла два крила –
чи не хрестом лягла на спину?
А що співцеві? Залюбки –
про що завгодно – хоч якою –
аби не купчились думки,
що не дають, бува, покою.
Кого шукати? Взагалі –
близькі по духу, не по крові –
ви є на лагідній Землі?
Уже і сніг упав на скроні...
І лиш дитинства дивний джміль –
гуде – для чого – й сам не знає.
Та пісня лине звідусіль –
і знов у куряву пірнає.
І давнім шляхом, навпростець,
крізь полини й білоголовник
іду – сама собі митець,
суддя, і Бог, і співрозмовник.