(одноимённая картина Вадима Большакова)
Такая неба синь! Такая нега!
Так золотом отсвечивает лист!
И снег лежит, как трепетный подснежник,
Так первозданно, так кристально чист!
Узоры на земле листва рисует,
И, чуть примёрзнув, речка замерлА...
Смотри - берёзки в линию косую
Уснули здесь. До летнего тепла.
***************************
Золотим листопадом
Розтривожило душу.
Зникли літа принади,
І пожухла трава.
Цю посріблену тишу
Не зборю, не примушу.
Я пропала, зів’яла,
Та покИ ще жива…
Тільки плаче-ридає
Осінь пізня зі мною,
Та летять над горою,
Не повернуть літа…
Хто придумав назвати
Пору «бабине літо»?
То у вирій прощальний
Вже весна відлітА…