- Ти щасливий?
- Щасливий.
- Чому?
- Я щасливий тому, що живу.
Я щасливий тому, що живу на Землі,
Що неждано зустрів тут її.
- Це ж про кого говориш?
- Про ту, що кохаю.
Сам кохав ти колись?
- Чи кохав я? Не знаю.
Я лиш чув про такі почуття.
Дуже дивне у вас тут життя.
- Про кохання лиш чув і життя тобі дивне.
То ти сам не з Землі? Тобто ти – не людина?
- Я поет із далеких-далеких світів.
Цілу вічність до вас із безмежжя летів.
Так давно, коли був я ще зовсім малим,
З мудрецем мав розмову старим-престарим.
Розповів він, що в просторі десь між пітьми
Є планета, де люди такі ж, як і ми.
Дали люди планеті тій дивне ім’я
Мелодійне й красиве – планета Земля.
І сама та планета на диво красива.
І живуть на ній люди прекрасні, щасливі.
«Що є щастя?» тоді в мудреця я спитав.
А у відповідь він мені ось що сказав:
«Як я відповідь дам на твоє запитання? –
Ти ж не знав боротьби, ти не знаєш кохання».
Зародилися дивні тоді почуття,
Я на Землю хотів і твердив все «ЗЕМЛЯ».
Подивившись проникливо в очі мої,
Зрозумів він, що місце моє на Землі.
«Тут ти жити не зможеш. На Землю лети.
А бажання і мрії здолають світи».
1972р.