Ідемо з цирку ми тихенько,
Згуртованих три друга,
Назустріч нам йдуть помаленьку
Розлючені бандюги.
Один з них п’яний був, як чіп,
Робити хоче шкоду,
Щоб на мосту ти, гад, осліп
І гепнувся у воду.
Їх було четверо, нас троє,
Йдуть впевнено, собаки,
Розвелось в місті їх, як гною,
Хоч добре, без ножаки.
Ох відпочили ми, як слід,
Ідем додому з цирку,
Хтось мені врізав у живіт,
А я йому під нирку.
Впізнав я двох тих бугаїв,
Що якось з ними бився,
Горланим ми, що із домів
З віконця хтось дивився.
Один з них впав, нас три на три,
У всіх побиті пики,
Притихли трохи вже вони,
А були, як індики.
Ми бугаїв провчили злих,
Стою в подертій майці,
Бредуть у центр і тонуть в них
Слова в брутальній лайці.
Свої обличчя довго мили
Ми у Південнім Бузі,
А згодом маєчку зашили
Удома мені друзі.
Та перед цим із дружбанами
Багато натерпілись,
Додому бігли ми полями,
Нічого не хотілось.
А то у місті поліцаї,
Тож треба нам тікати,
Бо в дертій майці упіймають
І кинуть нас за грати.
Біжим, ледь носом я не рию
Асфальт, не маю сили,
Я чую крик, то, мабуть, шию
В кущах комусь милили.
Нормальним людям в світі цьому
Напевно, важко жити,
Після роботи йдуть додому,
Бояться десь ходити.
Так ми біжим, думки сумні
Нам полонили серце,
Той не сумує, хто в вікні
Хиляв горілку з перцем.
Таких нічого не страшить,
Вночі по місту ходять,
Їх горілочка веселить,
Пивце уже не в моді.
Не в моді в них вже і людські
Гуманнії стосунки,
З ножами ходять вони всі,
На пиках візерунки.
Все думаю, а ми женемось,
Додому щоб потрапить,
Сказав мій друг: “Бо попадемось
Іще комусь у лапи”.
Дорога без пригод була,
Прибігли ми до хати,
Ми стали думать, щоб в діла
Такі не потрапляти.
Васько у хаті дудлить чай
І про таксі він мріє,
Але Петро в нас скупердяй,
Десятки він жаліє.
Та все одно нам проти ночі
Потрібно десь ходити,
Можливо, вже ніхто не схоче
Обличчя нам милити.