***

Вона занурювалась з головою у книжки
Виглядала зорепади серед глибокої ночі
Все ще вірила у навіяні кимось казки
І сяяло посмішкою юне обличчя дівоче

У цих очах здавалось поселилось небо
А у волоссі загубився теплий промінь сонця
Цій квітучій душі,нічого від світу не треба
Вона би вмістила його на маленькій дитячій долонці

Захистила би кожну тварину,кожну пташину
Кожну стеблину,що ніжиться у вогкій землі
Захистила б усіх,не шкодуючи власної сили
Та у душі,вона чекала того,хто захистив би її

Вона свято вірила,що він її знайде
Принц на білому коні з улюбленої казки
Знайшов. Пообіцяв що не піде
Та не помітило дівча добре прихованої маски

Він умить зайняв весь простір її душі
Вона вже не так,як раніше любила зоряні ночі
Її дедалі більше стали вабити дощі
І світом цілим стали його сірі очі

Вона без вагань віддала йому всю себе
Їй потрібен був тільки він і нічого від світу
Та награвшись,він знищив у ній все живе
Де колись квітла душа тепер свище вітер