Чого ж бо люди нам не взяти
І не піднятися з колін?
Чого дивитися як Україна-мати
Страждає сотні поколінь?
Чого сидіти склавши руки?
Чого в бездійстві жити нам?
Чого в свавіллі і розрусі
Нам підкорятися «панам»?
Чого по світу нам блукати,
Коли у нас своя земля?!
Своя рідненька Україна-мати
Страждає квола й самотна…
Навіщо душі продавати
Нам за зелені папірці?
Ох, нащо, люди, нам страждати?!
Чи ви боїтеся синців?
Чи ви боїтесь покарання?
Покараними ж буть за правду!
Чи в світі вічного страждання
Не помічаючи ту ваду,
Що жити заважає нам...
Ви цього хочете, народе?
Таке майбутнє для своїх дітей?
Чи може хочете свободи
І в щасті жити кожен день?
Як хочете, то дійте, люди!
То дійте, дійте, не сидіть!
Ви не сидіть схрестивши руки,
До бою, в бій скоріш ідіть.
Ідіть до бою зі свавіллям,
До бою з владою, з безправ’ям!
До бою з католицтвом йдіть,
Ви захищайте православ’я!
Тоді я вірю дуже скоро,
В одну чудову, світлу мить
І наша Ненька-Україна
На небозводі світу,
Як ясна зірка заблищить!