Тече повільно річечка,
Як час від дня до другого.
Яка ж ти довга, ніченька,
Коли не має любого!
Веселого та файного.
Ти, серце, упізнай його.
Як повінь води розіллє,
Знайду кохання я своє:
Бурхливе, як той водограй,
Щасливе, як квітучий Рай,
Велике, як весь білий світ,
І ніжне, як вишневий цвіт.
Палке, неначе б то вогонь,
Не дасть стояти осторонь,
Захопить, як у спеку ліс,
Щоб ти любов свою приніс.
У серці був би й навкруги,
Як біля річки береги.
З’єднаю і не відпущу
Веселкою після дощу.
Нехай лелека прилетить,
І сонце буде нам світить.
А дні і ночі я сумні
Сховаю на глибокім дні.