Весна сады дождями приласкала.
В берёзах бродит сок подземных рек.
Чем здесь ни соловьиная Ла Скала!
Чернобыль. Зона. Двадцать первый век.
Тут во дворах сирени половодье
пытается заборы проломить.
Подводной лодкой ловко щука ходит.
Летят на север гуси гнёзда вить.
Торчат ступеней жалкие останки.
Над Припятью иссяк людской родник.
В лесах окрестных выросли поганки,
и ходит Смерть, единственный грибник.
Ліна Костенко
Цей дощ – як душ. Цей дощ такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ганки.
Жив-був народ над Прип’яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.